Історія

Становлення

В період становлення Київського політехнічного інституту на Механічному відділенні (факультеті) профілюючих кафедр не існувало: всі студенти навчалися за єдиним навчальним планом, а їхню спеціальність визначав тільки дипломний проект. Підготовка інженерів-механіків за спеціальністю “Механічна обробка металів” проводилася з 1898 року, тобто з дня створення Механічного факультету, що очолював професор К. О. Зворикін — засновник науки різання металів, що добре розумів важливість цієї науки для розвитку машинобудування. Методичне керівництво по спеціальності “Механічна обробка металів”, що включала ливарну справу, обробку різанням і тиском, покладалося на предметну комісію по механічній технології, що існувала до 1930 року. Цю предметну комісію в період з 1904 по 1930 рік очолював професор К. Е. Гейбель, що керував лабораторією механічної обробки металів на факультеті; проводив дослідження по різанню металів, по результатах яких захистив дисертацію “Про вплив швидкості різання металів на витрати роботи по зніманню стружки”; опублікував конспект лекцій для студентів “Верстати для обробки металів різанням”.

За дореволюційні роки механічний факультет підготував 810 фахівців, що працювали не тільки в Україні, але і в Центральній Росії, на Кавказі, на Уралі, у Сибіру. Глибокі теоретичні знання і практичні навички, що давали студентам викладачі факультету, в поєднанні з їхньою науковою роботою в гуртках, забезпечили високу оцінку дипломованих інженерів-технологів КПІ від виробництва.

Перші роки після Жовтневої Революції і період громадянської війни призвели до значного погіршення умов підготовки фахівців у вищих навчальних закладах і нестабільності чисельності студентів, що вимагало проведення реформ вищої школи (безкоштовне навчання, соціальне забезпечення студентства, зміна умов прийому, перебудова навчально–методичної роботи, реорганізація вищих навчальних закладів, скорочення термінів навчання тощо). До 1925 року була закінчена розробка нових навчальних планів, що передбачали: формування у студентів комплексу знань для рішення виробничих завдань, широкого світогляду і активного мислення; послідовне вивчення предметів, що базувалося на раніше отриманих знаннях; обов’язкове вивчення іноземних і української мов; збільшення кількості практичних і лабораторних занять в вищому навчальному закладі, практичної роботи на підприємствах; введена підготовка нових викладачів і наукових працівників через аспірантуру, в яку рекомендували найкращих студентів; встановлені постійні зв’язки наукових працівників з виробництвом.

Створення кафедри

В 1930 році була сформована кафедра “Обробка металів різанням”, якій було доручене методичне керівництво підготовкою інженерів-механіків по спеціальності “Технологія машинобудування”. Кафедра повністю зберегла традиції підготовки інженерів-механіків, що були закладені на факультеті раніше. Кафедру очолив професор К. Е. Гейбель (з 1930 по 1931 рік) — фахівець по різанню металів. В лабораторії різання металів кафедри по тематиці УкрНДІМаш під керівництвом С. С. Рудника в 1931—1932 роках було проведене систематичне дослідження зношування різального інструменту при обробці чавуну, сталевого литва і прокату, що дозволило встановити основні закономірності впливу швидкості різання на стійкість різців, визначити оптимальні кути заточування різців, скласти таблиці і номограми для визначення економічної швидкості різання. Запропоновані критерії затуплення різального інструменту і методика досліджень на стійкість були прийняті Комісією по різанню металів СРСР як обов’язкові. По тематиці цієї Комісії на кафедрі був проведений великий комплекс робіт по різанню металів, в виконанні якого приймали участь викладачі і аспіранти, а також група студентів. Результати цих досліджень дозволили виявити нові резерви підвищення продуктивності праці при обробці металів різанням.

Кафедрою була проведена значна робота для підвищення якості навчального процесу і його методичного забезпечення — створені кабінети курсового і дипломного проектування; тематика курсових і дипломних проектів була наближена до потреб промислових підприємств; до керівництва дипломним проектуванням приверталися штатні викладачі кафедри і висококваліфіковані фахівці виробництва, що сприяло значному підвищенню якості дипломних проектів. В 1932 році вийшов з друку підручник професора С. С. Рудника по теорії різання металів українською мовою.

В 1934 році кафедра була перейменована в кафедру “Механоскладального виробництва”, що було зумовлене організацією на факультеті підготовки інженерів-механіків по більш широкому профілю з аналогічною назвою.

В 1937 році кафедра була перейменована в кафедру “Технологія машинобудування і теорія різання” (скорочено “Технологія машинобудування”), що пов’язане з виділенням з її складу кафедри верстатів (1935 рік) і кафедри організації виробництва (1936 рік).

Кафедра у період 1941-1945 років

З перших днів війни частина викладачів, співробітників і студентів кафедри була мобілізована або самохіть вступила до лав Червоної Армії. При наближенні фронту до Києва в інституті був сформований загін добровольців для захисту міста, співробітники і студенти вступали в народне ополчення, загони ППХО, приймали участь в будівництві оборонних споруд в передмістях Києва.

Наприкінці червня 1941 року розпочалася підготовка до евакуації інституту, що необхідно було перебазувати до Ташкенту. На базі КПІ в Середньоазійському індустріальному інституті (САІІ) був відкритий механічний факультет, кафедра почала підготовку фахівців по технології машинобудування і інструментальній справі, суміщаючи її з активною науково-дослідною роботою на оборонних підприємствах Узбекистану. Результати наукових досліджень кафедри були використані в нормативах режимів різання, вперше виданих у 1942—1948 роках, які у подальшому неодноразово перевидавалися з доповненнями і змінами.

Після звільнення Києва в листопаді 1943 року відновила роботу кафедра технології машинобудування, всі зусилля колективу якої були направлені на відновлення навчальної і матеріальної бази, поновлення навчальних програм, відбудову навчальних і лабораторних приміщень інституту.

Повернення з евакуації

В червні—липні 1944 року в Київ повернувся з евакуації основний колектив інституту, що збільшило чисельність професорсько–викладацького складу, співробітників і студентів кафедри, прискорило відновні роботи, дозволило почати вдосконалення навчального процесу з урахуванням вимог часу і відновити науково-дослідну діяльність у відповідності з потребами промислових підприємств Києва і республіки.

Із збільшенням випуску інженерів-технологів у післявоєнні роки виникла потреба в науково-педагогічних кадрах, яку кафедра задовольнила шляхом направлення своїх кращих вихованців в аспірантуру.

Видання викладачами кафедри необхідної методичної літератури і конспектів лекцій з профілюючих дисциплін сприяло підвищенню рівня знань студентів.

Зміцнювалися зв’язки кафедри з виробничими підприємствами — викладачі читали лекції, присвячені питанням нової техніки, проводили консультації з питань її впровадження, приймали участь в виробничо-технічних нарадах, організовували читання циклу лекцій інженерам і робітничим, привертали заводських робітників до виступів перед студентами, виробляли спільні розробки і наукові дослідження, впровадження в виробництво яких значно підвищувала продуктивність праці і якість виробів. Професор, доктор технічних наук, Заслужений діяч науки і техніки УРСР С. С. Руднік за роки керівництва кафедрою (з 1931 по 1962 рік) підготував 45 кандидатів технічних наук, що успішно працювали на кафедрі, в інститутах Академії наук України і дослідних інститутах різноманітних галузей виробництва. В 1956 році С. С. Рудник захистив докторську дисертацію по сукупності наукових робіт 1927—1956 років.

Кафедра у 60-70-ті роки

В 60-х роках при кафедрі була створена одна з перших в інституті науково-дослідна лабораторія автоматизації машинобудування (НДЛАМ), якою керував професор, кандидат технічних наук С. О. Картавов — декан механічного факультету (з 1947 по 1962 рік), завідувач кафедри з 1962 по 1967 рік, що підготував за роки своєї наукової діяльності 20 кандидатів технічних наук, які працюють в багатьох науково-дослідних і навчальних інститутах України і зарубіжних країн, автор 45 наукових і методичних робіт, серед яких 2 підручника по технології машинобудування.

В лабораторії працювали 50–55 викладачів, аспірантів, студентів кафедри і 4–6 інженерів Проектно–конструкторського технологічного інституту, що виробляли науково-дослідні і дослідно–конструкторські розробки по автоматизації металорізальних верстатів загального призначення, створенню нових схем обробки, вивченню циклових втрат, засобів досягнення точності і якості обробки, розробки засобів автоматизації активного контролю, підвищення надійності систем автоматичного управління, автоматизації режимів різання при автоматичній обробці.

Лабораторією були створені і надані в експлуатацію на заводах автоматичні лінії для оброблення втулок і східчастих валів, нарізування великих різьб і т. і. Досвід експлуатації цих ліній підтвердив, що вибране направлення робіт НДІЛАМ є перспективним, дасть значну економію і короткий термін віддачі.

Створення лабораторії сприяло значному зростанню потенціалу кафедри, розширенню її зв’язків з виробництвом, підвищенню якості підготовки студентів до праці в умовах виробництва.

Протягом двох років (з 1967 по 1969 рік) за сумісництвом кафедру очолював професор, доктор технічних наук, член-кореспондент Національної Академії наук України, Заслужений працівник вищої школи П. Р. Родін — автор підручників, навчальних посібників, монографій і численних статей по проектуванню, розрахунку і виробництву металорізальних інструментів.

У зв’язку з збільшенням обсягів навчальної роботи і з метою підготовки інженерних і наукових кадрів, вдосконалення наукових досліджень в 1969 році з кафедри виділилася кафедра інструментального виробництва.

В цей період були видані: підручник “Технологія машинобудування” під редакцією професора С. О. Картавова, авторами якого були С. С. Рудник, Я. І. Бовсуновський, А. М. Левченко і інші викладачі кафедри; монографії і брошури (автори З. Д. Христич, С. С. Руднік, О. К. Зворикін, А. М. Левченко); конспекти лекцій і методичні вказівки (автори С. С. Руднік, В. В. Коваленко, В. В. Душинський, В. Є. Любимов, О. Н. Чкалова і інші). В це же час співробітники кафедри приймали участь в написанні і редагуванні статей для Української Радянської Енциклопедії, у виданні республіканської міжвідомчої збірки “Технологія і автоматизація машинобудування”.

З 1969 по 1976 рік кафедру очолював доцент, кандидат технічних наук, лауреат Сталінської премії СРСР Г.Е.Тауріт, що 29 років працював на виробництві і пройшов шлях від майстра цеху до головного технолога Горьківського автозаводу, начальника технічного управління Київського Раднаргоспу.

В ці роки кафедра поширила тематику наукових досліджень, що присвячувалися питанням оптимізації умов механічної обробки з метою підвищення продуктивності праці і якості продукції (В. В. Коваленко, С. Н. Морозенко, В. В. Душинський), дослідженню процесів утворення стружки при обробці різанням на автоматичних верстатах і лініях (А. М. Левченко), вивченню впливу технологічних процесів обробки на експлуатаційні характеристики поверхонь деталей машин (Г. Е. Тауріт, А. Я. Шнайдерман, В. К. Кулик), розробці і дослідженню вузлів і приладів автоматизації технологічних процесів механічної обробки і складання в машинобудуванні, оптимізації обробки на верстатах з числовим програмним керуванням (В. М. Давигора, В. І. Войтенко, І. Г. Федоренко), обробленню різанням пластиків і пакетів з високоміцних матеріалів (Г. К. Закопайло), моделюванню умов роботи різальних кромок при роботі широкими різцями (В. Є. Любимов, В. В. Коваленко), стабілізації сили різання при шліфуванні (Ф. Н. Абрамов), розробці методики математичного планування і аналізу результатів експерименту (С. Г. Радченко).

Дослідження виконувалися на замовлення заводів автомобільної, авіаційної, тракторної, сільськогосподарської і інших галузей промисловості. Щорічні обсяги цих робіт складали 150…200 тисяч карбованців, що дозволило створити при кафедрі самостійну науково-дослідну частину, в якій працювало біля 40 наукових співробітників і інженерів. До наукової роботи приверталися викладачі, аспіранти (щорічно 5—8 осіб) і студенти. Щорічний економічний ефект від впровадження у виробництво закінчених наукових робіт складав 400…500 тис. карбованців.

За роки наукової роботи на кафедрі доцент Г. Е. Тауріт підготував 25 кандидатів технічних наук, опублікував біля 150 наукових і методичних праць, в тому числі 8 монографій, отримав 6 авторських свідоцтв.

Наша кафедра до 1975 року знаходилась у 6-му корпусі (вхід з боку нинішнього паровоза). В лабораторії кафедри була діюча автоматична лінія.

В 1976—1979 роках завідуачем кафедри був професор, кандидат технічних наук В. В. Душинський — фахівець в галузі технологічного забезпечення експлуатаційних параметрів деталей за рахунок оптимізації режимів різання і впровадження раціональних технологічних процесів, що дозволяло значно підвищити якість виробів при менших витратах.

Подальше розширення тематики і зростання обсягів наукових досліджень кафедри по замовленням підприємств оборонної промисловості вимагали поновлення матеріальної бази кафедри, оснащення лабораторій науково-дослідної частини новою технікою і апаратурою, створення нових дослідних стендів, широкого впровадження сучасних засобів дослідження і аналізу досягнутих результатів. В цей період на кафедрі розроблялися наступні наукові напрямки: автоматизація процесів обробки і складання (С. О. Картавов, В. М. Давигора); дослідження процесів різьбоформування (Г. Е. Тауріт, Є. С. Пуховський, С. С. Добрянський, В. П. Приходько, С. Г. Радченко); дослідження впливу технологічних чинників на фізичні властивості магнітних матеріалів і розробка технологічних процесів, що гарантують їхнє збереження (В. В. Душинський, І. І. Федірко); високоефективні засоби обробки фасонних поверхонь (В. К. Кулик, Ю. В. Петраков). Щорічний обсяг договірних робіт кафедри по даним тематикам складав 300…400 тисяч карбованців, а економічний ефект від їхнього впровадження у виробництво — 600…700 тисяч карбованців, що дало можливість збільшити кількість наукових співробітників науково-дослідної частини кафедри до 50 чоловік, підвищити якість навчального процесу, оснастити новою технікою і апаратурою навчальні лабораторії, підготувати навчально–методичні розробки, що необхідні для проведення занять по новим дисциплінам. Була видана монографія “Прогрессивные процессы резьбоформирования” Г.Е.Таурит, Е.С. Пуховский, С.С. Добрянский.

У 70-х роках і в першій половині 80-х років відбулось значне поповнення і оновлення викладацького складу кафедри за рахунок випускників аспірантури і наукових співробітників кафедри, які захистили кандидатські дисертації.
Зокрема у цей період викладачами кафедри стали: випускники аспірантури – Пуховський Є.С., Федірко І.І., Приходько В.П., Петраков Ю.В., Біланенко В.Г., Кругляк О.П., Малафеєв Ю.М; наукові співробітники – Добрянський С.С., Давигора В.М., Абрамов Ф.Н., Радченко С.Г., Павліченко П.О., Войтенко В.І.

Кафедра у 80-90-х роках

В 1979 році кафедра була перетворена в кафедру “Автоматизація технологічних процесів машинобудування”, що було зумовлене реорганізацією кафедр факультету. В 1979 році кафедру очолив професор, доктор технічних наук, академік Інженерної Академії України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України А. П. Гавриш — фахівець у галузі автоматизації виробництва і фінішної обробки матеріалів, що проробив 25 років у промисловості.

У цей час на кафедрі була створена нова галузева наукова лабораторія (науковий керівник — професор А. П. Гавриш), що дозволило поширити наукову тематику. Подальший розвиток наукової тематики кафедри йшов по декільком напрямкам: автоматизація технологічних процесів оброблення і складання (В. М. Давигора, В. І. Войтенко, В. Д. Хлібцевич, В. Л. Шестаков, В.А.Орлюк, А. Г. Ярмош, В. А. Пасічник, Л. М. Данилова, С. В. Лапковський), розробка наукоємних технологій фінішного оброблення спеціальних магнітних матеріалів (В. В. Душинський, Ю. В. Петраков, Ю. М. Малафєєв, Ф. Н. Абрамов, В.П Приходько, О.Ф. Нікулін, Г. І. Достовалов), дослідження лезового і абразивного оброблення складнопрофільних кулачкових деталей (Ю. В. Петраков, В. К. Фролов), розробка автоматизованих систем проектування технологічних процесів для багатономенклатурного виробництва (Є. С. Пуховський, О. Б. Кукарін), розробка математичного забезпечення експериментальних технологічних досліджень (С. Г. Радченко, С. Н. Лапач), традиційні дослідження в галузі оброблюємості нових матеріалів (В. В. Душинський, В. Г. Біланенко, О. П. Кругляк), зміцнюючо–оздоблювального оброблення (Г. Е. Тауріт, П. О. Киричок), лезового оброблення (В. Є. Любимов, В. В. Коваленко). Щорічний обсяг госпдоговірних наукових робіт складав 350 тисяч карбованців. Характерною особливістю всіх виконаних наукових досліджень був тісний зв’язок питань різання металів з технологічними задачами і конструкцією інструментів), а також їхня важливість для виробництва. В 1994 році за сукупність виконаних робіт лауреатом Державної премії України став С. Г. Радченко.

В 1985 році кафедрі було повернуте попереднє найменування — “Технологія машинобудування”, що вона носить і тепер.

У 1980—1999 роках було підготовлено 27 кандидатів і 5 доктори технічних наук.

На кафедрі працювало 7 професорів: А. П. Гавриш, Є. С. Пуховський, П. О. Киричок, Ю. В. Петраков, Л. І. Бондаренко, В.Є. Любимов, В. В. Душинський. В цей період в навчальні плани кафедри були введені нові навчальні дисципліни: “Промислові роботи”, “Технологічні основи гнучкого автоматизованого виробництва”, “Системи автоматизованого проектування технологічних процесів”, “Теорія автоматизованого управління технологічними системами”, “Обчислювальна техніка і програмування”, “САП для верстатів з числовим програмним управлінням”, “Математичне моделювання і оптимізація технологічних систем”, “Мікропроцесорна техніка”, “Розмірне моделювання та аналіз технологічних процесів”. В цей же період були опубліковані необхідні підручники і посібники. Плідна робота професора А. П. Гавриша над підручниками по промисловим роботам була відзначена в 1996 році Державною премією України в галузі науки і техніки.

У 80-х роках кафедра, в рамках міжнародного співробітництва, продовжувала підготовку інженерів та наукових співробітників для іноземних країн: Болгарії, Польщі, Угорщини, НДР, Афганістану, Перу, Індії, Туреччини та інших. Крім того, група викладачів кафедри працювала в закордонних Університетах. Зокрема, Таурит Г.Е. – на Кубі, в Університетах Алжирської Народної Демократичної Республіки, а в довготривалих відрядженнях, протягом 3-4-х років, викладали: Пуховський Є.С., Приходько В.П., Петраков Ю.В., Кругляк О.П.

В даний період викладачі кафедри приймали активну участь у перепідготовці інженерних кадрів в міжгалузевому інституті підвищення кваліфікації. З випускників кафедри зросла чисельність молодих викладачів і наукових співробітників: О. Б. Кукарін, В. Л. Шестаков, В.О. Орлюк, В. К. Фролов, А. Г. Ярмош, В. А. Пасічник і інші, що успішно захистили дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук.

Для забезпечення постійного конкурсного відбору абітурієнтів на перший курс кафедра виступила з пропозицією про створення навчального комплексу з машинобудівними технікумами і коледжами, що працюють по навчальним планам, що погоджені з Національним технічним університетом України “Київський політехнічний інститут”. Кафедра також постійно проводить методичну роботу, що необхідна для відкриття нових сучасних спеціальностей.

Сучасність

З 1999 року кафедру очолює доктор технічних наук, професор Ю. В. Петраков.

У цей період на кафедрі створюється кафедральна лабораторія комп’ютерної техніки, оснащена сучасними персональними комп’ютерами, об’єднаними у локальну мережу із доступом до інтернету. Активно проводиться робота щодо використання у навчальному процесі сучасного програмного забезпечення, зокрема, плідно розвивається співпраця із АТ „Топ Системи” – розробника сімейства програмних продуктів T-FLEX. Відновлюється практика участі студентів кафедри у Всеукраїнських та міжнародних олімпіадах з профілюючих дисциплін, де наші студенти виборюють призові місця.

У 2000-2001 роках на кафедрі відкриваються дві спеціалізації – „Комп’ютерний синтез об’єктів і процесів машинобудування” і „Технологія виготовлення аерокосмічних апаратів”.

Подальшим розвитком напрямку комп’ютеризації навчального процесу стає відкриття у 2001 році на базі кафедри Галузевої навчально-методичної лабораторії віртуальних засобів навчання Міністерства освіти і науки України. Лабораторія оснащена сучасними персональними комп’ютерами, допоміжними обладнанням, зокрема плотером формату А1. Одними з перших розробок лабораторії стають комп’ютеризовані навчальні курси „Інформатика”, „Теорія автоматичного регулювання”, „Теорія різання”, які отримали визнання на Міжнародній виставці „Високі технології в освіті – 2004” (м. Одеса).

Останніми роками активізується робота із підготовки підручників і навчальних посібників підготовлених викладачами кафедри. У 1998-2002 роках були видані 6 монографій: „Применение современных количественных методов анализа в фармакологии  фармации” (авт. Лапач С.М., Чубенко А.В.), „Статистические методы в фармакологии и маркетинге фармацевтического рынка” (авт. Лапач С.М., Пасічник М.Ф., Чубенко А.В.), „Методы качественного анализа эффективности лекарственных средств” (авт. Лапач С.М. та ін.), „Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Excel” (1-е і 2-е видання, авт. Лапач С.М. та ін.), „Математическое моделирование технологических процессов в машиностроении” (авт. Радченко С.Г.) та 5 навчальних посібників: „Теорія автоматичного управління в металообробці” (авт. Петраков Ю.В.), “Безпечність виробничих процесів, надійність технологічних систем і прогресивні методи обробки заготовок у машинобудуванні” (авт. Гавриш А.П. та ін.), „Автоматизація технологічних процесів в машинобудуванні засобами мікропроцесорної техніки” (авт. Петраков Ю.В., Мельничук П.П.), „Математичне моделювання та оптимізація технологічних систем (авт. Радченко С.Г.). 

Викладацький склад кафедри поповнюється молодими викладачами – Бецко Ю. М., Луценко М. О., Субін А. А., Сімута Р. Р., Кореньков В. М.

Відновлюється практика участі студентів кафедри в українських та міжнародних олімпіадах з профілюючих дисциплін Так у 2003 році команда студентів кафедри виборола 1 місце у Всеукраїнській олімпіаді з технології машинобудування, а студент О. Нескоромюк – 1 місце у Всеукраїнській олімпіаді з САПР у машинобудуванні. Взагалі, за період 2003-2020 років студенти кафедри вибороли більше 90(!) призових дипломів на профільних олімпіадах, конкурсах дипломних та наукових робіт. З них 28 були отримані під керівництвом к.т.н. В.К.Фролова.

У 2011 року на базі кафедри відбулося відкриття Навчально-тренінгового центру НТУУ “КПІ” – HAAS. Центр був створений спільними зусиллями дочірнього підприємства Абпланалп Україна. Він оснащений найсучаснішими оброблювальними центрами з ЧПК. Опираючись на цю лабораторію у 2015-2019 роках кафедра була організатором всеукраїнської студентської олімпіади з програмування верстатів з ЧПК.

У 2014-2020 роках продовжується плідна робота по видавництву підручників: “Проектування та виробництво заготовок”, С.С. Добрянський, Ю.М.Малафєєв,Є.С.Пуховський; “Технологічні основи машинобудування” С.С.Добрянський, Ю.М.Малафєєв; “Проектування гнучких виробничих систем” Є.С. Пуховський, Ю.М.Малафєєв, С.С. Добрянський, та навчальних посібників – “Управління процесами шліфування”, Петраков Ю.В.; “Проектування технологічних процесів. Частина1. Оброблення деталей-тіл обертання.” Біланенко В.Г., Приходько В.П., Мельник О.О.; “Проектування оснащення верстатів, роботів і машин”, Приходько В. П., Литвин О. В.; “Технології формоутворення сучасних складнопрофільних деталей” Ю.В. Петраков, С. В. Сохань, В.К Фролов, В.М. Кореньков.

Сьогодні кафедра технології машинобудування у складі механіко-машинобудівного інституту НТУУ „КПІ” ім.Ігоря Сікорського є провідною на Україні і на високому рівні готує фахівців для сучасного машинобудування України, Росії, Китаю, Туреччини, Індії, Ірану тощо.

У 2020-22 роках кафедра працювала у дистанційному режимі. Усі заняття проходили через відео-конференції у мережу Інтернет. З середини 2021 року кафедру очолює д.т.н. О.А. Охрименко.